У вірі, а не в сумнівах. Остерігаймось небіблійної поведінки під час карантину

Я, як і всі інші, зараз живу в цій новій тимчасовій реальності соціального дистанціювання. Як і всі, я сподіваюся на швидке завершення коронавірусної пандемії і відновлення нормального соціального життя без дистанціювання.

Як і всі, я також спостерігав за тим, як спочатку туалетний папір з медичними масками для обличчя, а потім продукти харчування швидко розкуповували ті, ким керував страх перед невідомим. Невідомість може лякати.

Але як віруючі християни ми не керуємося невідомим. У нас є обіцянки, дані нам незмінним Богом, Який не може говорити неправиво. Ми повинні бути сповнені віри, а не сумнівів.

Якщо Біблія містить відповіді на всі випадки життя, а я в це вірю, то чого тоді вона вчить нас про віру під час карантину? 

По-перше, хочу нагадати, що сказано в псалмі 36:25: «Молодим був я і вже постарівся, але не бачив покинутого праведника і його нащадків, які просили б хліба. …»

Псалмоспівець написав це тоді, а я нагадую вам сьогодні: Бог завжди піклується про Свій народ. Не бійтеся і не запасайтеся. Вірте і благословляйте. Адже Бог завжди вірний.

Як я вже сказав, у Біблії є відповіді на всі випадки. І коли справа доходить до карантину, нестачі їжі і того, як ми повинні реагувати на це, то Біблія насправді дає нам прямі вказівки.

Давайте зрозуміємо один урок на прикладі з Біблії про групу людей, які перебувають на карантині. У 7-му розділі 2-ї Книги Царів ми бачимо чотирьох прокажених, які були відправлені на карантин; вони вважали, що помруть, тому увійшли в табір свого ворога. Вони, як і багато хто з нас сьогодні, спочатку зі страхом відреагували на свою ситуацію. Але продовжмо читати про те, що сталося далі.

Як же ті прокажені прийшли до краю табору, увійшли вони в один намет і, наївшись та напившись, набрали срібла, золота й одежі та й вийшли те поховати. Потім повернулись, увійшли в Другий намет і там набрали й вийшли, щоб сховати.

Далі ж кажуть один одному: “Не так ми зробимо! Цей день – день доброї новини. Коли мовчатимемо й чекатимемо, поки розвидниться, нас покарають. Ходімо зараз же й сповістімо про це в царському палаці.”

Коли ці люди знайшли вдосталь усього, то спочатку вони наїлися, напилися і збиралися приховати ще для себе. Але потім вони сказали один одному: « Цей день – день доброї новини.» 

Сьогодні день доброї новини. І ми знаємо Добру Новину. Тримаємо ми її при собі? Чи вирішимо діяти так  як тих четверо біблійних персонажів?

Не слід запасатися їжею чи іншими предметами через страх, значно потрібніше – ділитися з іншими доброю новиною про те, що Бог не залишить. Важливо, чи будемо ми проголошувати словами і вчинками «Цей день – день радісної звістки», чи будемо мовчати?

Адаптація Тетяни Трачук